Майдан

Майдан – це не просто мить в історії. Це своєрідна епоха, або її початок. Тому до своїх фото вирішив додати ключові дати та факти про перебіг подій цієї революції, щоб пам’ятати, надихатись та йти далі з новою Україною.

Початок протестів

Протестні настрої в українському суспільстві почались ще з часів початку президентства Януковича в 2010 році. Щороку їхня кількість зростала – це фіксували численні соціологи. У «Чорний четвер», 21 листопада 2013, українські урядовці прийняли рішення призупинити процес підготування до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Це стало каталізатором хвилі протестів по всій Україні, а також у деяких країнах світу. Цього дня вперше у соціальних мережах пролунало слово «Євромайдан». Саме за допомогою соціальних мереж люди змогли організуватись для проведення соціальних протестних акцій у 2013 році.

Перший Євромайдан

Оприлюднення інформації про те, що підписання Угоди асоціації України з ЄС було відтерміноване, призвело до акції протесту, яка відбулася на Майдані Незалежності 21 листопада приблизно о десятій вечора. Загалом протестувальників було майже 1500 осіб, і серед них були присутні журналісти, представники активної громадськості та лідери опозиційних сил. Невдовзі почали прибувати міліція та посилені загони Беркуту. Активісти вирішили лишитися на Майдані на ніч. У цей же день «євромайдани» відбулись також в містах Ужгород, Луцьк, Хмельницький, Донецьк, Івано-Франківськ, Харків. 22 листопада мітинг на Майдані Незалежності продовжився. Зібралось близько 5 тисяч протестувальників. Вдень на місці проведення акції поставили різдвяні кіоски і металеві огородження. О пів на третю сюди прибув Беркут. Активісти намагалися поставити намети, але міліція їм перешкодила. Почалися сутички, які підбурювалися провокаторами. Аналогічні мітинги відбуваються у містах Вінниця,  Кривий Ріг, Донецьк, Суми,  Чернівці та Харків. 23 листопада мітинги продовжуються по всій країні та в численних містах світу. Зранку в центрі Києва міліція відтісняє мітингувальників, начебто задля розчищення місця, щоб встановити новорічну ялинку. Стає відомо про те, що Партією регіонів та Українським вибором організовується збір та відправлення до Києва молодиків спортивної статури з Луганську та Полтави з метою організації провокацій проти активістів Євромайдану. Обіцяна платня за такі дії – 200 грн в день. З українських міст до столиці рушають автобуси зі студентами, які мають виступати на підтримку Віктора Януковича також за 200 грн. 24 листопада більше ста тисяч людей вирушають у велику ходу до Майдану Незалежності, протестуючи проти рішення влади призупинити процес підписання Угоди про асоціацію з ЄС. На мітинг у Львові зібралось близько 20 000 людей, в основному студентів. Прихильники євроінтеграції проводили цього дня акції і у Луганську, Донецьку та Харкові. У Києві відбувся також анти-євромайдан. Його учасників найняли за гроші представники  Партії регіонів та Українського вибору. Проплачені «мітингувальники» спочатку з’явилися на Європейській площі, потім рушили до будівель Кабінету Міністрів України та Адміністрації президента, де намагались створювати провокації та сіяти паніку серед прихильників євроінтеграції. У цей же день о 15.00 на вулиці Грушевського міліція починає розгон мітингувальників із застосуванням гумових кийків, слізогінного газу та світлошумових гранат. Як свідчать очевидці, вибухові пакети у представників міліції стали кидати «тітушки», а столичне управління МВС має дані, що це робили протестувальники зі «Свободи». На столичній Європейській площі опозиція встановлює численні тенти і намети, де розміщується «штаб Євромайдану» У якості коменданта наметового містечка призначений Андрій Парубій – член ВО «Батьківщина».


Заплановані та організовані українською діаспорою, Євромайдани відбуваються у багатьох містах світу: Прага, Мюнхен, Берлін, Женева, Париж, Лондон, Осло, Стокгольм, Будапешт, Тбілісі, Торонто та інших. Українські громадяни можуть отримати основну інформацію про перебіг подій лише у інтернет-виданнях та на Громадському ТБ, яке веде телемарафон з київського Майдану. Українські телевізійні канали «Перший національний» та «Інтер» новини про Євромайдан не транслюють, а російській «Перший канал» віщає про кризу, до якої привела євроінтеграція багато країн Європи. Вночі, близько половини дванадцятого, тисяча беркутівців розпочинає штурмувати Євромайдан на Європейскій площі із застосованням слізогінного газу. Багатьох людей заарештовують, але мітингувальникам вдається відбити обидві атаки силовиків та відтіснити їх до будівлі, у якій розташовується готель «Дніпро». 25 листопада приблизно три сотні протестувальників продовжують перебувати у наметовому містечку на Європейскій площі. В центрі столиці, на Майдані незалежності, вночі залишається шість сотень мітингарів. На восьму годину ранку опозицією запланований пікет біля Кабінету Міністрів з метою домогтися відставки уряду Миколи Азарова. В Одесі ранок розпочинається з розгону та затримання мітингувальників. В Тернополі опівдні учасниками Євромайдану оголошено загальноміський страйк. 26-28 листопада відбуваються студентські страйки, у яких беруть участь близько 15 000 студентів багатьох українських вишів. Деяким представникам студентської молоді доводиться стикатися із перешкодами і навіть погрозами керівництв ВНЗ щодо участі у страйках. Студенти збираються на мітинги у парку ім.. Шевченка, на Майдані незалежності та біля Адміністрації президента. 26 листопада лідери об’єднаної опозиції у Києві вирішують об’єднати обидва майдани в один. До одинадцятої вечора намети та сцену з Європейської площі переміщують на Майдан незалежності, туди ж переходять мітингувальники. 29 листопада на великому мітингу Євромайдану приблизно о сьомій вечора лідерами опозиції Олегом Тягнибоком,  Віталієм Кличко та Арсенієм Яценюком оголошено про те, що вони вимагатимуть проведення дострокових виборів у ВР. 30 листопада. Побиття та розгін активістів Євромайдану Мітингувальники чисельністю близько чотирьох сотень залишились в таборі Євромайдану на ніч з 29 на 30 листопада. Близько четвертої ранку вони були оточені озброєними бійцями «Беркуту». Силовики почали розгоняти майдан, застосовуючи вибухові пакети та кийки. Людей кидали на землю, били ногами. Багато протестувальників були поранені. Євромайданівців витіснули з площі, після чого комунальники почали встановлювати тут Новорічну ялинку, охрещену згодом Кривавою. Далі «Беркут» рушив на Хрещатик, де почав бити кийками всіх мешканців без розбору. Після цих подій Партію Регіонів залишила депутат Інна Богословська. За її словами, «руками опричників Путіна»  почав здійснюватися план розділу України «під вивіскою Януковича».  Уряд офіційно пояснив події ночі 30 листопада на Майдані незалежності необхідністю забезпечення безперешкодного проїзду техніки для здійснення робіт з підготовки до Новорічних свят. У цей же день тернопільська газета «За Збручем» повідомляє про виїзд до західних областей України з Донецька, Києва та АР Крим автобусів із «Беркутом» і «тітушками», яким наказано розганяти та бити всіх активістів Євромайдану, враховуючи жінок та дітей. Також повідомляється про вказівку влади до армії готуватись до військових дій, відбувається звезення зброї і танків. Опозиційні сили в особі Віталія Кличка, Арсенія Яценюка і Олега Тягнибока оголошують про формування в Києві Штабу національного спротиву (ШНС). Даний штаб з 1 грудня 2013 року є координаційним центром Євромайдану. Його місце розташування - Будинок профспілок. Головними вимогами штабу є відставка Кабміну, проведення позачергових виборів президента та уряду. 1 грудня Після кривавого розгону студентського майдану вночі 30 листопада громадськість обурюється. Активісти планують провести мітинг протесту проти дій силовиків на Майдані незалежності і подають відповідну заявку. Але Київською міською держадміністрацією під керівництвом члена Партії


регіонів Олександра Попова ініційовано заборону проводити будь-які акції протесту як на Майдані Незалежності, так і на Європейській площі, а також вулиці Банковій, Грушевського та Богомольця з 1.12.13 по 7.01.14. Дану заборону ухвалено окружним адміністративним судом Києва. О пів на першу дня на Майдані Незалежності відбувається Всеукраїнське народне віче. Присутні близько 500 000 протестувальників, серед учасників протестних заходів є і європейські дипломати . Міліція відступає. Близько 13-00 відбувається напад на будівлю Київської міської державної адміністрації. З пів сотні молодиків-провокаторів, обличчя та голови яких приховані масками та касками, трощать битками та палицями вікна й двері першого поверху приміщення. Охоронці та присутні міліціонери не чинять жодного спротиву. Згодом кинуту напризволяще з відчиненими дверима будівлю займають мирні мітингувальники. Цього ж дня на вулицю Банкову приїздять автобуси з державними номерами, у яких знаходяться близько пів сотні «тітушок». Вдень починається штурм Адміністрації президента. Молодики-провокатори закидають працівників міліції бруківкою та фаєрами. Живий кордон з силовиків намагаються прорвати, використовуючи екскаватор, захоплений на вулиці Інститутській. Представники опозиції закликають людей уникати провокацій та не брати участь у штурмі. Провокатори, які спочатку кидали каміння, тікають до будівлі адміністрації, і їх туди пускають. Про це свідчить генерал-полковник міліції Микола Паламарчук. О 16.30 бійці «Беркуту» переходять у наступ і починають розгін людей на вул. Банковій. При цьому є постраждалі журналісти. Деяких протестувальників силовики приводять у двір Адміністрації президента, де знущаються над ними та чинять насильство. Петро Порошенко, який перебував на місці подій, засвідчив, що штурм здійснювали лише наймані провокатори -«тітушки». За словами Інни Богословської, провокатори фінансувались Партією регіонів, отримували по 250 грн. в день та проживали у готелі «Київ». За матеріалами деяких ЗМІ очевидно, що частина «мітингувальників» могла вільно перетинати ланцюг із військових службовців та опинятися на стороні МВС, де їх ніхто не намагався затримати, а потім без перешкод повертатися назад до рядів протестувальників і продовжувати чинити там провокації. Є декілька версій того, хто організував штурм Адміністрації президента 1 грудня 2013 року. За однією з них це був Дмитро Корчинський, який очолює організацію «Братство». Під час штурму радикально налаштовані учасники цієї організації жбурляли в міліціонерів бруківку, фаєри, коктейлі Молотова та били їх кийками і ланцюгами. На одному з фото пан Корчинський відображений на «бульдозері» - саме так у ЗМІ нарекли навантажувач Longgong CDM833, яким заворушники намагалися прорвати міліцейський кордон. Дмитро Корчинський заперечує власну причетність до організації заворушень, хоча 5 грудня 2013 року йому було пред'явлено підозру за ст. 294 КК щодо організації масових заворушень на вул. Банковій 1 грудня. За іншими версіями організаторами та учасниками штурму були представники «Правого сектору», «тітушки», члени футбольних угрупувань «ультрас». На думку опозиції, штурм було організовано секретарем РНБО Андрієм Клюєвим і лідером «Українського вибору» Віктором Медведчуком. Дехто вважає, що штурм Адміністрації президента був влаштований спецслужбами Росії. Доказами цього є наступні факти: Корчинського давно підозрюють в роботі на спецслужби його колишні соратники по УНСО, і саме він привів невідомих людей під адміністрацію перед штурмом. Навантажувач, який використали при штурмі, не мав жодних перешкод, щоб потрапити до АП. Шлях для нього був спеціально очищений, що підтверджують відеозаписи з камер постійної відео-трансляції. Протягом майже трьох годин силовики не робили жодної спроби відбити бульдозер у нападників. Перебіг штурму знімали на відео просто з вікон Адміністрації Президента. Потім ці зйомки транслювали російські ЗМІ. Деякі «мітингувальники» під час штурму вільно перетинали кордон внутрішніх військ і


повертались назад, що було знято на відео. А перед тим, як бійці «Беркуту» почали наступ та побиття журналістів, «націоналісти» організовано, залишили територію. Цього дня силовиками було побито близько 40 журналістів, у тому числі фотографів та операторів, і це лише часткові дані, адже не всі постраждалі звернулися по допомогу та заявили про напади. Спроби журналістів пояснити силовикам, що вони є офіційними представниками преси та показати службові посвідчення журналіста приводили лише до більшої агресії. Їх нещадно били кийками та ногами до крові, нищили їхнє професійне обладнання: фотокамери, мікрофони, телефони тощо. 3 грудня у Верховній Раді України ставиться на голосування питання про відставку уряду Миколи Азарова. «За» свої голоси віддали тільки 186 депутатів. Відповідно, уряд, який своїми діями привів народ країни до масових протестів, за рішенням народних обранців залишається працювати.  5 грудня Петро Порошенко передає до Генпрокуратури докази, які свідчать, що штурм Адміністрації був організованою провокацією. Зокрема ним наданий відеозапис того, як у двір Адміністрації Президента заїздять автобуси з «тітушками». 6 грудня мітингувальники з організації Демократичний Альянс влаштовують лежачій протест під Генпрокуратурою, метою якого є звільнення 9 хлопців, заарештованих Шевченківським районним судом 3 грудня за підозрою в організації масових заворушень у Києві 1 грудня. Активісти лежать на всіх входах до ГПУ. Потрапити в будівлю можна, лише якщо через них переступити. «Переступили через закон — переступайте через українських громадян», — таким є меседж Демократичного Альянсу. Протестувальники вимагають від працівників ГПУ підписання петиції проте, щоб заарештовані активісти були звільнені. 8 грудня на Майдані Незалежності відбувається Народне Віче - «Марш мільйона». До центра міста стікаються сотні тисяч людей. На сцені виступають політики, культурні та духовні діячі. Олександр Турчинов, який є головою політради ВО «Батьківщина»  пропонує блокувати урядові будівлі та створювати наметові містечка Євромайдану на вулицях урядового кварталу. Опозиція оголошує про те, що Янукович має  48 годин, аби виконати вимоги Майдану, і обіцяє, що в цей час його резиденція  Межигір'я буде заблокована. Мітингувальники створюють декілька блокпостів та барикад в урядовому кварталі. Ввечері невідомі активісти за допомогою тросів повалили пам'ятник Леніну на бульварі Шевченка в Києві. Присутні представники міліції не робили спроб їм завадити. Невдовзі з міліціонерами намагався влаштувати бійку провокатор, якого затримала охорона Євромайдану. Виявилося, що це був капітан Управління державної охорони України Литвак Іван Олександрович. При ньому були спецзасоби (рація і табельна зброя). Чоловік перебував при виконанні службових обов'язків, що і підтвердив особисто. 9 грудня близько 10:00 внутрішніми військами із застосуванням «Тигра» було прорвано блокаду військової частини у Василькові Київської області, де з 4 грудня місцевими мешканцями постійно блокувались автобуси зі спецпризначенцями. Після цього до центру Києва прибуває військова техніка та автобуси зі спецпризначенцями та військовослужбовцями у кількості 18 одиниць. Об 11:30 МВС оголошує про те, що станції метро «Майдан Незалежності», «Театральна» і «Хрещатик» закриваються через мінування. Силовики перекрили шляхи до Хрещатику та Майдану Незалежності з боку Михайлівської вулиці. Станції метро, «Хрещатик» і «Майдан Незалежності» відкрили лише близько 19:00, а через три години «Хрещатик» знову закрили начебто через загрозу вибуху. На думку мітингувальників, ці дії насправді були підготовкою до штурму Майдану. Із початком сутінків близько 16:30 внутрішні війська та спецпризначенці розпочали атаки на блокпости та барикади Євромайдану в урядовому кварталі від Кріпосного провулку до Лютеранської вулиці. Оточені силовиками табори трощили тітушки.  До 4 години ранку 10 грудня спецпризначенці знищили всі барикади в урядовому кварталі, у сутичках постраждали близько 10 мітингувальників. 11 грудня вночі відбувається спроба штурму Євромайдану. Силовики розпочинають наступ о першій


годині ночі з боку вулиці Інститутської та Європейської площі, після 3-ї ночі здійснюються також спроби штурму КМДА. Дзвони Михайлівського собору дзвонять тривогу. Сцена Майдану оточена силовиками, звідти активісти закликають киян прийти на допомогу, зокрема виступають Віталій Кличко, Святослав Вакарчук , Юрій Луценко, Руслана Лижичко . Трансляція подій відбувається через інтернет, завдяки чому тисячі киян рушають на допомогу мітингувальникам. До 9 ранку ситуація на Євромайдані стабілізується і вже об одинадцятій нападників на Хрещатику немає. Керівництво країни планує провести 14-15 грудня масштабний провладний мітинг на противагу Євромайдану. 12 грудня в ЗМІ з’являється інформація, що владою готуються масштабні провокації під час проведення провладного мітингу із людськими жертвами, які мають стати приводом для силового придушення Євромайдану. Про такий сценарій подій заявляють деякі політики і політичні експерти. Вказується на причетність російської влади до організації цих подій. Арсеній Яценюк під час свого виступу на народному віче наголошує на необхідності уникнення підписання Януковичем угоди про вступ України до Митного союзу. На народному віче 22 грудня 2013 р. ухвалено рішення про створення загальнонаціональної позапартійної громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Майдан», метою якого є поглиблення, розширення та подальша координація діяльності Євромайдану. Членами цієї організації можуть стати ті, хто брав або братиме участь в Євромайдані. 29 грудня 2013 р. до резиденції президента Межигір'я організовано Мирний автопробіг, метою якого є привернення уваги влади до вимог Євромайдану та опозиції. В акції задіяні багато автомобілістів, до яких підсажувались і люди без автомобілів, а також велосипедистів. Організована автоколона довжиною у кілька кілометрів дісталась резиденції та влаштувала мітинг. У акції взяли участь і лідери опозиції — Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок, а також депутати. Автоколону супроводжувала самооборона Євромайдану, щоб забезпечити безпеку під час заходу. Дорогу протестувальникам перекрили дві автівки ДАІ та КАМАЗ, попри це учасники акції продовжили рух. Перед будинком Віктора Януковича на відстані 300 метрів демонстрантів зустрів кордон з автобусів та військових. Проте захід відбувся мирно, без агресії. Подібні заходи пізніше відбулися біля будинку голови «Українського вибору» Віктора Медведчука, а також біля помешкання прем’єр-міністра Миколи Азарова. Прийняття репресивних законів 16 січня 2014 року Верховною Радою України ухвалено десяток законів, що обмежують конституційні права і свободи українських громадян, а саме: обмеження свободи мирних зібрань, гарантованої ст.39 Конституції обмеження свободи слова в засобах масової інформації і Інтернеті; реєстрації у якості «іноземних агентів» організацій, які отримують допомогу від закордонних організацій та громадян, введення податкових механізмів обмеження фінансової допомоги для громадської активності; заборона збору інформації про майновий стан суддів, правоохоронців та членів їх родин; прийняття законів про екстремізм, який на думку експертів, може бути використаний проти учасників мирних протестів. При цьому голосування було проведене із порушенням установленої процедури. Цього ж дня президент підписав п'ять прийнятих Радою репресивних законів. На думку експертів, ці закони можуть спричинити масові репресії проти мирних громадян. Опозиція називає ці події державним переворотом і путчем. Авторами законів є представники Партії Регіонів. Вони вважають голосування легітимним, а самі закони називають «кодексом правової держави». Протистояння на Грушевського 19 січня  на Народному Віче з’являються десятки тисяч протестувальників, щоб висловити обурення


ухваленням диктаторських законів. Мирна акція поступово переростає в жорстке протистояння з внутрішніми військами та міліцією. Члени «Правого сектора» намагаються штурмувати охорону урядового кварталу. Вони підпалюють автобус «Беркута», а самих бійців закидають камінням і петардами. Протистояння відбуваються на Європейській площі та біля стадіону «Динамо». Спецпризначенці застосовують спецзасоби і водомет, який забороняється використовувати при температурі нижче 0 °C чинним законодавством, а отже, його застосовано незаконно. Багато постраждалих з обох боків. Віталій Кличко їде до Межигір’я на зустріч із президентом Януковичем, де намагається переконати не залучати міліцію і «Беркут». Янукович обіцяє піти на переговори з опозицією та створити робочу групу по вирішенню кризової ситуації в країні, до якої увійдуть і представники опозиції. На думку протестувальників, таким чином він хоче затягнути час, щоб дочекатися підкріплення військових та спец призначенців з інших регіонів України. 20 і 21 січня протистояння тривають з перемінним успіхом. 22 січня 2014 року під час протистоянь на вулиці Грушевського поранено близько 200 та загиблі п’ятеро активістів, у тому числі закатований Юрій Вербицький, якого вивезли до лісосмуги Бориспільського району, викравши з офтальмологічної клініки разом з Ігорем Луценком. Саме по лікарнях міліціонери та беркутівці відшукували поранених активістів, щоб у подальшому викрасти та вчинити розправу. Цього ж дня відбулися переговори влади із опозицією, на яких було вирішено найближчим часом зібрати засідання Верховної Ради, щоб скасувати прийняті закони 16 січня.

Починаються протести у різних областях України, окрім південних. Активісти захоплюють обласні державні адміністрації, проводять мітинги на підтримку Євромайдану. До 24 січня захоплено 8 ОДА - Київська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Чернівецька, Житомирська, Івано-Франківська. Ще 2 заблоковані: Волинська (у Луцьку), Закарпатська (в Ужгороді). Черкаську ОДА, захоплену мітингувальниками, відбила міліція, заарештувавши 56 осіб. З 19 по 25 січня в результаті штурму захоплені Полтавська облрада та Волинська ОДА. Цього ж дня активістами «Спільної справи» - руху, очолюваного Олександром Данилюком, у столиці зайнято будівлю Міністерства енергетики та вугільної промисловості , а 26 січня 2014 — будівлю Міністерства юстиції. В ніч проти 26 січня відбувається протистояння між активістами та силовиками біля будівлі Українського дому. Після облоги та штурму приміщення солдати внутрішніх військ покидають Український дім після півторамісячної окупації.


© 2020 команда BEZ KRYSHI

  • Instagram